«Драма.UA»: підсумки двох етапів порятунку

Нелегку справу порятунку сучасної української драматургії взяв на себе Фестиваль сучасної драматургії «Драма.UA». І варто зазначити, що пішла ця справа досить добре.

На першому етапі до порятунку долучилися львівські поціновувачів мистецтва та гості міста, які разом із учасниками «Драми.UA» займалися творенням та осмисленням театрально-драматургічних ідей на Фабриці повидла.

До слова, сама споруда фабрики має якраз таки дуже відповідну атмосферу для проявів нестандартного типу творчості. Це також і новий досвід для театрів, яким вперше довелося грати свої вистави у заводному ангарі. Хоча, це зовсім не було перепоною. Навпаки, створювало ще кращий настрій для сприйняття специфічної тематики сучаснодраматургічних вистав та читань п’єс.

Перший, повидляний, етап порятунку сучасної драматургії втілювався у розмовах з драматургами Олександром Ірванцем та Наталією Ворожбіт, у круглому столі – розмові між драматургами, критиками та театралами, у читаннях п’єс авторів уже відомих, а також молодих драматургів, у виставах театрів та просто у спілкуванні усіх гостей першої частини «Драми.UA».

Цікаво, що аж чотири вистави із представлених на Фабриці були зіграні за п’єсами відомого російського драматурга Івана Вирипаєва. Їх поставили театри з Польщі, Харкова та Хмельницького. Харківський театр «Котелок» постав перед глядачами із двома п’єсами Вирипаєва – «Липнем» та «Киснем». Поляки «Nie Ma» також показували виставу «Кисень». Проте постановки дуже відрізнялися, адже все залежить не тільки від самої п’єси, а й від світогляду режисера, що виносить її до глядацької аудиторії. Ще одну виставу презентувала хмельницька «Територія». Молодий театр-студія приїхав на фестиваль із «Снами» Вирипаєва. Напевне, це його найм’якша за змістовою частиною п’єса, тому її можна назвати деякою мірою розрядкою.

На окрему увагу заслуговують також проекти наших закордонних учасників. А саме чеського «Krutodivadlo Kachny» та Софії і Джоеля Габріельсон зі Швеції. Увага проекту «Єретичні ідеї» перших була звернена до милих інопланетних гостей, які мають власні плани на Землю. Вистава видалась веселою та легкою до сприйняття, хоча й відбувалася чеською мовою із субтитрами. Тим часом проект шведів «Кордони» не потребував перекладу, адже вони намагались донести до гостей фестивалю свої ідеї мовою танців, рухів та тіла. І, здається, їм це вдалося, залишити людей під враженням від своєї майстерності.

А тепер збираємо усі декорації, емоції й самих себе – і вперед на «Форт.Міссію»! Там розгортається дія другого етапу порятунку драми. Невелика відкрита сцена на захищеній території старезного форту створює камерність театросприйняття. Навколо ще різноманітні мистецькі інсталяції: чорні куби у ямках і назовні, шматочки «кавуна» із картону, червоної фабри та зеленої трави. Територія біля цих ніби «кавунчиків» виявилася якраз дуже доброю для проведення майстер-класу із вербатіму. Зручно посідавши на сіні, учасники майстер-класу намагалися проникнути у всі тонкощі процесу творення п’єси без драматурга. Результатом цього стала постановка їхньої творчості наступного дня на театральній сцені. Варто зазначити, що трохи більше практики, і вербатім вдаватиметься щораз краще. А як усе має бути насправді показали початківцям майстри вербатіму із херсонського Центру ім. Вс. Мейєрхольда.

Але повернімося до вистав театрів-учасників «Драми.UA». «Мати» за п’єсою Равенхілла від херсонців вразила. Дуже потужно передані емоції матері, яка на війні втрачає сина, її переживання, перепади настрою з елементами божевілля. Така вистава не може залишити байдужим. Так само, як і залишає осад думок та роздумів по собі й «Техніка дихання у безповітряному просторі» від луганського театру-студії «Ага-Т». Актори театру – ще зовсім молоді, віком від 16 років. Для декого це перша участь у фестивалі. Проте до порятунку драми підійшли серйозно та зі всією своєю майстерністю.

Важливо й те, що кожна вистава, читання п’єси чи вербатім викликали жваві дискусії серед тих, хто прийшов у обитель ДРАМАтичного форту. Обговорювали мову вистав, тематику, гру, методи творення, авторів та й усі театрально-драматургічні моменти й елементи, які приходили до голови й скочувалися з язика.

І ще одне. Конкурс «Драма на Драбині». Із представленого лонг-лісту журі обрало п’єсу Марисі Нікітюк «Ведмеді для Маші». Саме вона й отримала звання переможця та маленьку срібну драбинку із Людиною-Драмою.

Що ж, отакими були перші, але далеко не останні, кроки до порятунку сучасної української драматургії. Вважатимемо операцію вдалою, бо ж слід у головах людей вона по собі залишила. І Людина-Драма вже має цілком реальну надію на здобуття свого українського драматичного обличчя. Драматизуймо далі!